Перевод главы для моей книги "Территория выжженной любви" на украинский язык
До дітей я ставлюся трепетно. Якщо моїх дітей ображають, я приймаю до кривдників найкрутіші заходи, незважаючи на особи або морди.
У нас жив російський спанієль Джонні. Його я купив за десять гривень на Старокінці. У таку божевільну сім'ю, як наша, собаку купувати, звичайно, не слід було. Але дружина погрожувала взяти цуценя блю-тер'єра. Для мене великої різниці не представляло: чи то блю-тер'єр, чи то російський спанієль. Але блю-тер'єр коштував двісті доларів, а Джонні в перерахунку за тодішнім курсом — два долари. Різниця в сто раз вас вражає? Мене як дрібного підприємця, який весь час займається підрахунком вкладеного та отриманого, таке співвідношення цін безперечно схиляло в сторону Джонні.
Друге важлива перевага — те, що Джонні вже виповнилося на момент покупки дев'ять місяців. Тобто самий стриманий вік, коли щеня може здохнути, обжертися поліетиленовими пакетами, паскудить де попало, гризе все туфлі поспіль, вже пройшов. І у нього з'явилися вагомі переваги щоб не загинути і в нашій сім'ї.
У принципі — добродушний славний пес. Мене він слухався беззастережно. Турботи особливої не вимагав. З ранку він під дверима на вулицю поскигливав і дряпав підлогу. Я вставав, відкривав двері. Джонні кулею вилітав у двір, півгодини побігавши і зробивши свої справи, він вдавався назад. Від сусідів не було жодного нарікання на його поведінку. Коли нас не було вдома, він через двері гавкав таким солідним басом, що можна було подумати, що будинок охороняє величезний собака.
Але все йшло добре до пори до часу.
Собаки — стайні тварини, і почуття ієрархії у них в крові. Так як Джонні з'явився в будинку до народження Саньки, від вважав себе більш важливою фігурою, ніж мій син. Поки Санька був зовсім маленький, кожен з них існував на своїй території, і конфліктів не було. Проблеми з'явилися, коли син почав активно пересуватися по квартирі. Марину пес не сприймав як лідера, і вона стежила за поведінкою собаки з пристрастю.
— Цей Джонні знову гарчав на Саньку.
— Нічого ж не сталося?
— Поки нічого. Коли трапиться — пізно буде.
— Це ти про що?
— У знайомих господиня вирішила вночі прикрити ковдрою буль-тер'єра.
— І що ж?
— Не знаю, що там сталося, але собака спросоння, чи не розібравши, вчепилася господині в обличчя. Тієї потім зашивали рани, робили пластичні операції. А від собаки довелося позбутися.
— У нас все— таки не бультер'єр.
— Зуби у Джонні теж будь здоров.
Марина явно не злюбила пса і хотіла його позбутися. І ось в черговий раз вона влаштувала з приводу собаки скандал і поставила мені ультиматум.
— Якщо собака хоч раз рикне на Саньку, я її викину з дому. Вибирай, хто тобі дорожче: син або собака?
Питання було риторичне, і я відповів:
— Гаразд, я вирішу це питання.
— Як ти вирішиш?
— Тебе це не стосується. Вирішу.
— Добре, подивисомь. Коли вирішиш?
— На протязі декількох днів.
На наступний день, коли Марина пішла, я приступив до виконання свого плану. Для цього я в великій кімнаті пустив на килим Джонні, а Саньці неподалік насипав гору іграшок. Сам же сів спостерігати за ними. Хвилин десять все було нормально. Пес вигризав щось, налиплого до його лап, Санька возився з іграшками. Але ось, проходячи поруч з собакою, Санька її випадково зачепив. Джонні агресивно загарчав.
— Фу, Джонні, — різко скомандував я.
Собака продовжувала гарчати, але на півтону нижче. Тоді я різко перевернув собаку лапами вгору, намацав у неї на шиї сонну артерію і став на неї тиснути. Пес намагався чинити опір, але я був значно сильніше. Через кілька хвилин, коли пес майже втратив свідомість, я його відпустив, і, як ні в чому не бувало, знову сів на стілець посеред кімнати.
Через півгодини, коли Джонні знову загарчав на Саньку, я повторив урок. Пес був тямущий і зрозумів, що якщо він спробує завдати Саньці якоїсь шкоди, то його за це вб'ють. З тих пір Джонні намагався триматися подалі від сина. Найчастіше він ховався під ліжко, а коли Сашко намагався витягнути його звідти за ногу або за хвіст, лише жалібно повискував.
На цьому, здавалося б, можна було історію з собакою закінчити, але ні.
Якщо жінка щось задумала, вона правдами-неправдами доб'ється свого. У Саньки почалася алергія, незрозуміло на що, але він сильно кашляв.
— Це від собачої шерсті, — заявила дружина.
На жаль, і лікар підтримав її. Він сказав:
— Можливо, у дитини алергія на шерсть тварин.
На улюбленця Марини — кота Кузю, який від старості облазив, залишаючи сірі жмути шерсті всюди, вердикт лікаря, звичайно, не поширювався.
Це був вирок.
Вранці до нас у двір привозили молоко і сир дві тітки з села. Джонні завжди супроводжував мене, коли я йшов до цих молочниці.
— Яка славна у вас собачка! — в один голос твердили вони.
— Це російський спанієль.
— Він такий вихований. А дітей як любить, ми бачили, як ваш син з ним грає.
— Так ось виховали — і полюбив.
Подробиці про те, як виховують любов собаки до дитини, я розсудливо опустив.
— Нам він сподобався. А то до дворової собаці ми дітей не пускаємо. А ось з такою б вони могли грати і на річку бігати.
— Якщо так, то можете забрати його до себе.
— А скільки ми вам будемо повинні?
— Анітрохи. Тільки не ображайте його, — я простягнув поводок.
Хотів погладити Джонні на прощання, але у мене не вистачило на це сил.
Так на одного союзника в сім'ї у мене стало менше. Я зрадив вірного друга. Сподіваюся, він мене пробачив, і там йому було добре.
З книги «Територія випаленої любові».
